КартоГрафія

ШЛЯХИ ВИГНАНИЯ

По всьому світу

Крім того, що депортація – це передусім вигнання із рідних країв, окупованих радянськими військами, вона також поклала початок багаторічним переміщенням вигнанців неосяжною територією СРСР. З цього насильницького викорінення з територій, анексованих після підписання німецько-радянського пакту, починаються маршрути, що перетинали одну шосту частину світу. Деякі маршрути роблять коло і завершуються там, де і розпочиналися. Інші – ніколи не повертаються до місця народження. Ці траєкторії представлені на двох картах у різних масштабах та проєкціях.

See MEDIA

«Діти льоду»

Маршрути «Дітей льоду» перетинають радянській простір у всіх напрямках – з заходу на схід та з півдня на північ. Ці подорожі складалися із двох етапів: спочатку дітей відправляли до Алтаю, а згодом – на північ, за Полярне коло. Дітей безперестанно перевозили із одного пункту призначення до іншого – спочатку везли поїздами, потім на вантажівках або баржах, врешті-решт вони опинялися у найекстремальніших районах Радянського Союзу.

See MEDIA

Депортація без повернення

Деякі із депортованих ані повернулися на батьківщині, ані подалися до далеких країв. Вони із власної волі або під тиском вирішили залишитися із різних причин: облаштувалися на місці переселення, одружилися або отримали посаду і просування кар’єрними сходинками, не змогли реінтегруватися на батьківщині, мали фінансові труднощі, що не дозволяли виїзд, тощо. Такі депортовані становили меншість, але їх можна зустріти у Сибіру та Центральній Азії.

See MEDIA

Тюрми, табори та депортації

Багато хто з депортованих пройшли через табори ГУЛАГу. Їх шлях складався з низки тюремних ув’язнень, довгих дистанцій, які долалися потягами або пішки, перебування у таборах чи на спецпоселеннях в екстремальних природних умовах. Декого з депортованих могли перевести із лютих морозів Крайньої Півночі до пекучої спеки центральноазійських степів.

See MEDIA

Депортаційний конвой

Перший етап депортації був позначений прибуттям солдатів внутрішніх військ НКВД у супроводі місцевих допоміжних підрозділів. Вони забирали людей, яких мали депортувати, безпосередньо із домівок, везли вантажівками або підводами до залізничної станції, де вантажили до товарних вагонів. В одній колоні їхали люди, які мешкали в одному районі і які знали один одного. Після тривалої подорожі родини розселяли суходолом чи річкою по різних місцевостях, далеких чи близьких.

See MEDIA

Шляхи «Дітей льоду»

Давид Юзефович та Ірена Ашмонтайте-Гедрієне – «діти льоду». Спочатку в червні 1941 року під час першої масштабної хвилі депортації із Литви їх вислали до Алтаю, а згодом відправили до узбережжя моря Лаптєвих – крижаної і негостинної землі у гирлі річки Лєна. Тисячі литовці загинули там під час під час лютої зими 1942 року. Надалі долі Давида Юзефовича та Ірени Ашмонтайте-Гедрієне склалися дещо по-різному: Давид Юзефович достроково позбавився статусу депортованого, а Ірену Ашмонтайте-Гедрієне після багатьох злигоднів амністували як сироту. Згодом вони обидва повернулися до Литви.