КартоГрафія

ШЛЯХИ ВИГНАНИЯ

По всьому світу

Крім того, що депортація – це передусім вигнання із рідних країв, окупованих радянськими військами, вона також поклала початок багаторічним переміщенням вигнанців неосяжною територією СРСР. З цього насильницького викорінення з територій, анексованих після підписання німецько-радянського пакту, починаються маршрути, що перетинали одну шосту частину світу. Деякі маршрути роблять коло і завершуються там, де і розпочиналися. Інші – ніколи не повертаються до місця народження. Ці траєкторії представлені на двох картах у різних масштабах та проєкціях.

See MEDIA

«Діти льоду»

Маршрути «Дітей льоду» перетинають радянській простір у всіх напрямках – з заходу на схід та з півдня на північ. Ці подорожі складалися із двох етапів: спочатку дітей відправляли до Алтаю, а згодом – на північ, за Полярне коло. Дітей безперестанно перевозили із одного пункту призначення до іншого – спочатку везли поїздами, потім на вантажівках або баржах, врешті-решт вони опинялися у найекстремальніших районах Радянського Союзу.

See MEDIA

Депортація без повернення

Деякі із депортованих ані повернулися на батьківщині, ані подалися до далеких країв. Вони із власної волі або під тиском вирішили залишитися із різних причин: облаштувалися на місці переселення, одружилися або отримали посаду і просування кар’єрними сходинками, не змогли реінтегруватися на батьківщині, мали фінансові труднощі, що не дозволяли виїзд, тощо. Такі депортовані становили меншість, але їх можна зустріти у Сибіру та Центральній Азії.

See MEDIA

Тюрми, табори та депортації

Багато хто з депортованих пройшли через табори ГУЛАГу. Їх шлях складався з низки тюремних ув’язнень, довгих дистанцій, які долалися потягами або пішки, перебування у таборах чи на спецпоселеннях в екстремальних природних умовах. Декого з депортованих могли перевести із лютих морозів Крайньої Півночі до пекучої спеки центральноазійських степів.

See MEDIA

Депортаційний конвой

Перший етап депортації був позначений прибуттям солдатів внутрішніх військ НКВД у супроводі місцевих допоміжних підрозділів. Вони забирали людей, яких мали депортувати, безпосередньо із домівок, везли вантажівками або підводами до залізничної станції, де вантажили до товарних вагонів. В одній колоні їхали люди, які мешкали в одному районі і які знали один одного. Після тривалої подорожі родини розселяли суходолом чи річкою по різних місцевостях, далеких чи близьких.

See MEDIA

Українки та литовки, які стали сибірячками

Ольгу Відловську із двома маленькими дітьми депортували у 1944 р. Її чоловік загинув у боях із Червоною армією. Вони були заслані до району озера Байкал. Ользі Відловській довелося побувати на кількох спецпоселеннях і врешті-решт опинитися у селищі Нікілей. Вона так і не повернулася на батьківщину, до України.

Ванда Валіюте була заарештована у 1946 р. через те, що її родина допомагала родичам, які воювали проти радянської влади. Її звинуватили в тому, що вона була їхньою зв’язковою. Ванду Валіюте відправили до табору в Красноярському краї, згодом до сумнозвісного Степлагу у Кенгирі в казахському степу. Після звільнення їй спочатку було заборонено залишати спецпоселення, і лише згодом їй вдалося возз’єднатися із батьками, яких було депортовано до району озера Байкал. Вона відмовлялася повертатися на батьківщину, аж поки у 2022 році литовська влада не репатріювала її. Ванді Валіюте було 95 років. [Карти наразі готуються, тому поки що недоступні для перегляду].